З книжок і розповідей друзів в мене склався такий собі збірний образ бабусі, яка тільки те й робить, що пече пиріжки, паралельно розкачує тісто на вареники, одночасно підливаючи борщу внучатам. Але така бабуся існує лише в моїй уяві. Бо в моєї з кулінарією якось не склалося. Зрештою, я тепер думаю - в мене й так були кругленькі щічки, ще не вистачало, шоб мене бабуся пирогами відгодовувала. Та й взагалі - кожному своє. Все життя вона працює акушеркою в пологовому будинку - серйозна і відповідальна робота. Так що заняття вона має. Може й не пекти штруделів.
І все-таки бабуся знала, як привабити за стіл своїх внучок. Була в неї коронна страва, яку я і мої сестри просто обожнювали. І називалася вона Крузики!
І все-таки бабуся знала, як привабити за стіл своїх внучок. Була в неї коронна страва, яку я і мої сестри просто обожнювали. І називалася вона Крузики!
Я підозрюю, що ця назва нікому нічого не скаже. І мабуть тільки ми, сестри, при цьому слові видаємо: мммм крузикииии...
Треба сказати, що на відміну від кулінарних здібностей, з фантазією у бабусі все добре. От і назва страви - крузики - певно, народилася в її голові.
І вже подорослішавши, гортаючи книжки про українську кухню, я наткнулася на картинці на ті самі крузики. І не таємничими крузиками вони зовсім виявилися, а цілком відомими і традиційними для української кухні вергунами.
Більше того, подібний десерт існує не лише в Україні. В нас це - вергуни, в Росії - хворост. В татарській кухні - кош-теле, а в німецікій - креблі. В нашій же сім'ї, як я казала - крузики. З наголосом на першому складі. І хтозна скільки ще подібних варіантів в інших народів. Ну, до речі, пончики - з тої ж опери.
Вергуни були одним з найпопулярніших бездріжджових кондитерських виробів в Україні, вочевидь, через відносну легкість приготування. Від російського хворосту їх відрізняє більша кількість яєць і менша цукру. Обов'язковою добавкою в тісті був спирт (міг замінятися ромом чи оцтом). Тут він виконує роль розпушувача. Також традиційно вергуни смажили в смальці. Втім, в олії теж. Основу тіста складають яйця, борошно, масло (як варіант, молочні продукти - сметана, кисляк), цукор і, як я вже писала, алкогольна добавка. Особлива й форма в цих ласощів. Розкатане тісто різали на ромби, чи прямокутники, всередині прорізали дірочку і протягували через неї один, або обидва кінці тіста. Ну, а вже потім варіацій повно. Вергуни бувають і Київські, і Суботівські, Конотопські, Львівські, Волинські... Та мало які ще. Десь додавали мигдаль, ще в якихось рецептах фігурує лимонна цедра, прянощі тощо.
Вергунами господині пригощали колядників, їх же готували дівчата на вечорниці. І до речі, я вже говорила, що моя бабушка працює акушеркою - так от виявилося, що в давнину вергуни готували баби-повитухи дітям... Отак давні традиції збереглися десь на підсвідомому рівні...
Щоб приготувати:
250 г. борошна, з содою на кінчику ножа, посікти з вершковим маслом (50 г.), зробити заглиблення і влити яйце і три жовтки, додати 50 г цукру, півсклянки сметани, додати 1 ст. л. спирту і замісити тісто. Воно має бути як на вареники, тому за потреби підсипати борошно. Розкатати тісто, вирізати смужки шириною в два пальці, зробити в них надріз і протягнути через нього кінець смужки. Смажити у великій кількості олії. Коли зарум'яняться, викласти на паперові рушничи, щоб вони ввібрали лишній жир. При подачі посипати цукровою пудрою.
Вергуни були одним з найпопулярніших бездріжджових кондитерських виробів в Україні, вочевидь, через відносну легкість приготування. Від російського хворосту їх відрізняє більша кількість яєць і менша цукру. Обов'язковою добавкою в тісті був спирт (міг замінятися ромом чи оцтом). Тут він виконує роль розпушувача. Також традиційно вергуни смажили в смальці. Втім, в олії теж. Основу тіста складають яйця, борошно, масло (як варіант, молочні продукти - сметана, кисляк), цукор і, як я вже писала, алкогольна добавка. Особлива й форма в цих ласощів. Розкатане тісто різали на ромби, чи прямокутники, всередині прорізали дірочку і протягували через неї один, або обидва кінці тіста. Ну, а вже потім варіацій повно. Вергуни бувають і Київські, і Суботівські, Конотопські, Львівські, Волинські... Та мало які ще. Десь додавали мигдаль, ще в якихось рецептах фігурує лимонна цедра, прянощі тощо.
Вергунами господині пригощали колядників, їх же готували дівчата на вечорниці. І до речі, я вже говорила, що моя бабушка працює акушеркою - так от виявилося, що в давнину вергуни готували баби-повитухи дітям... Отак давні традиції збереглися десь на підсвідомому рівні...
Щоб приготувати:
250 г. борошна, з содою на кінчику ножа, посікти з вершковим маслом (50 г.), зробити заглиблення і влити яйце і три жовтки, додати 50 г цукру, півсклянки сметани, додати 1 ст. л. спирту і замісити тісто. Воно має бути як на вареники, тому за потреби підсипати борошно. Розкатати тісто, вирізати смужки шириною в два пальці, зробити в них надріз і протягнути через нього кінець смужки. Смажити у великій кількості олії. Коли зарум'яняться, викласти на паперові рушничи, щоб вони ввібрали лишній жир. При подачі посипати цукровою пудрою.
Немає коментарів:
Дописати коментар