Маківник

Такий маківник любить готувати моя мама. На Великдень чи Різдво цей рулет обов'язково з'являвся на нашому родинному святковому столі. І, на відміну від магазинних, в маминих рулетах начинки завжди було вдосталь!

Приємно було почути з духовки запах, знайомий з дитинства...

Українці в солодких стравах найчастіше використовували мед, мак, горіхи, сухофрукти. Власне, в маківнику все це і присутнє. Тому ця страва спала мені на думку, як продовження теми, приуроченої до Медового Спаса.

Незважаючи на те, що тісто тут дріжджове, робити рулет не складно. Таке тісто дуже приємне і легке в роботі. Маківник вийшов м'якеньким, пухким і смачним. Горішки з родзинками в начинці дуже збагачують смак. А ще, його здавалося ну дуже багато. Я вже була зібралася нагодувати цілий світ. Проте, він підозріло швидко щезає :)

До речі, про сімейне і мак. Коли я була дуже маленька, в нас дома стояв такий букетик, як в мене на фото. Вже з сухих квітів. При чому стояв десь так високо (для мене). Я ставала на стілець, добиралася до маківок, надколупувала їх "там де не видно" і під'їдала мачинки (мама, привіт! таємницю подлубаних маківок розкрито :) Так що мак в дитинстві я любила.

Крузики a.k.a. Вергуни

З книжок і розповідей друзів в мене склався такий собі збірний образ бабусі, яка тільки те й робить, що пече пиріжки, паралельно розкачує тісто на вареники, одночасно підливаючи борщу внучатам. Але така бабуся існує лише в моїй уяві. Бо в моєї з кулінарією якось не склалося. Зрештою, я тепер думаю - в мене й так були кругленькі щічки, ще не вистачало, шоб мене бабуся пирогами відгодовувала. Та й взагалі - кожному своє. Все життя вона працює акушеркою в пологовому будинку - серйозна і відповідальна робота. Так що заняття вона має. Може й не пекти штруделів.

І все-таки бабуся знала, як привабити за стіл своїх внучок. Була в неї коронна страва, яку я і мої сестри просто обожнювали. І називалася вона Крузики! 

 

                                                                                                       

 

Я підозрюю, що ця назва нікому нічого не скаже. І мабуть тільки ми, сестри, при цьому слові видаємо: мммм крузикииии...

Треба сказати, що на відміну від кулінарних здібностей, з фантазією у бабусі все добре. От і назва страви - крузики - певно, народилася в її голові.

І вже подорослішавши, гортаючи книжки про українську кухню, я наткнулася на картинці на ті самі крузики. І не таємничими крузиками вони зовсім виявилися, а цілком відомими і традиційними для української кухні вергунами.

Більше того, подібний десерт існує не лише в Україні. В нас це - вергуни, в Росії - хворост. В татарській кухні - кош-теле, а в німецікій - креблі. В нашій же сім'ї, як я казала - крузики. З наголосом на першому складі. І хтозна скільки ще подібних варіантів в інших народів. Ну, до речі, пончики -  з тої ж опери.


Вергуни були одним з найпопулярніших бездріжджових кондитерських виробів в Україні, вочевидь, через відносну легкість приготування. Від російського хворосту їх відрізняє більша кількість яєць і менша цукру. Обов'язковою добавкою в тісті був спирт (міг замінятися ромом чи оцтом). Тут він виконує роль розпушувача. Також традиційно вергуни смажили в смальці. Втім, в олії теж. Основу тіста складають яйця, борошно, масло (як варіант, молочні продукти - сметана, кисляк), цукор і, як я вже писала, алкогольна добавка. Особлива й форма в цих ласощів. Розкатане тісто різали на ромби, чи прямокутники, всередині прорізали дірочку і протягували через неї один, або обидва кінці тіста. Ну, а вже потім варіацій повно. Вергуни бувають і Київські, і Суботівські, Конотопські, Львівські, Волинські... Та мало які ще. Десь додавали мигдаль, ще в якихось рецептах фігурує лимонна цедра, прянощі тощо.


Вергунами господині пригощали колядників, їх же готували дівчата на вечорниці. І до речі, я вже говорила, що моя бабушка працює акушеркою - так от виявилося, що в давнину вергуни готували баби-повитухи дітям... Отак давні традиції збереглися десь на підсвідомому рівні...