Нещодавно мені випала нагода провести вихідні в Миргороді. "Не той тепер Миргород, Хорол-річка - не та", - писав Тичина... Ну, в нього там ще про трактори і поле, але то не важливо. А важливо, що Миргород справді не той. Особисто для мене. Я опинилася на тому самому березі річки, що і років 15 тому. Дивне відчуття. Тоді ми відпочивали в цьому містечку з мамою і сестрою. Я згадувала, як тато нас привіз у санаторій, і ми всі разом їли кавуна. З кранів текла солона вода. Після обіду грали з сестрою в "Ерудита" в ігровій кімнаті, а увечері - ходили в кіно...
Я все це згадала. Але зовсім не згадала місто. Тому що пройшло багато часу. І тому, що місто змінилося. І воно прекрасне! Чисте і затишне. Зелене, привітне. З низенькими будиночками і через те здається, що неба тут більше.
З першого погляду думається, що все цікаве розташоване в радіусі кілометра. Але чим далі йдеш, тим більше відкривається нового... За пляжем - місточок, за місточком - річка, в річці - лебеді, а далі - березовий гай... Краса!
Увечері курортників розважає музичний фонтан, що витанцьовує під мелодії Ендрю Ллойда Веббера і Поля Моріа. І куди не глянь - по-європейському чисто й акуратно. Клумбочки, газончики, ковані лавочки і ковані урни... Не той тепер Миргород. Кращий!
Цікаво, чи сподобався б Гоголю сучасний Миргород? Чи надихав би його, як тодішній? Бо мене надихає. На пироги!
У неділю зранку, у пошуках сніданку, забрели ми в одну дуже приємну кав'ярню. Лише переступивши поріг, я одразу зрозуміла: саме тут буде ідеальний миргородський початок дня! Про це мені дав знати насичений кавовий аромат, що переплітався з ароматом свіжоспечених булочок. І їла я там пиріг, який уже в Києві надихнув мене на створення свого.
Звичайно, мій пиріг зовсім не схожий на той. Таким і не задумувався. І ріднить його з "Миргородським чізкейком" лише наявність шоколадного тіста і творожної начинки. Та й ті зазнали метаморфоз в процесі моєї творчості. І ще вишні, неодмінно захотілося тут вишень...
